Авл Постумій Альбін (консул 151 року до н. е.)

Авл Постумій Альбін (лат. Aulus Postumius Albinus; помер після 146 року до н. е.) — давньоримський політичний діяч і письменник з патриціанського роду Постуміїв, консул 151 року до н. е.

Авл Постумій належав до одного з найзнатніших патриціанських родів Риму, який згадується в джерелах, починаючи з першого десятиліття Римської республіки. Він був сином Авла Постумія Альбіна Луска, консула 180 року до н. е. і «одного з перших людей свого часу»^[2], а також племінником Спурія Постумія Альбіна Павлула і Луція Постумія Альбіна, консулів 174 і 173 років до н. е. відповідно^[3].

Народження Авла Постумія дослідники відносять приблизно до 190/189 року до н. е. ^[2] Він брав участь у Третій Македонській війні під командуванням Луція Емілія Павла (168 рік до н. е.). Після вирішальної битви коло Підни Павло відправив Альбіна з двома іншими послами на Самофракію, де сховався басилевс Персей, щоб умовити останнього здатися, але ця місія закінчилася безрезультатно^[4][5]. Пізніше, коли Персей все-таки здався, Луцій Емілій передав під нагляд Альбіна і басилевса, і його старшого сина Філіппа^[6]. Для молодого офіцера це було дуже почесне доручення^[2].

Після цих подій Авл Постумій зник з джерел на тринадцять років. Швидше за все, в якийсь момент він обіймав посаду курульного едила, і вчені, грунтуючись на вимогах закону Віллія і даних про інших магістратів, імовірно датують едилітет Альбіна 159 роком до н. е.^[2] У 155 році Авл Постумій став міським претором^[7]; оскільки обидва консули, Публій Корнелій Сципіон Назіка Коркул і Марк Клавдій Марцелл, воювали за межами Італії, він був головним магістратом у столиці; у цій якості Альбін скликав сенат і головував на цих засіданнях. Саме тоді в Рим прибуло знамените посольство з Афін, яке включало трьох філософів — академіка Карнеада, стоїка Діогена Селевкійського і перипатетика Крітолая^[8].

У 154 році до н. е. Авл Постумій вирушив на Схід у складі посольства, яке мало покласти край війні між пергамським басилевсом Атталом II та віфінським правителем Прусієм II^[9]. У 151 році до н. е. він здобув консулат, спільний з плебеєм Луцієм Ліцинієм Лукуллом. У Ближній Іспанії тоді йшла важка війна з кельтіберами, і одному з консулів належало вирушити туди^[10][11]. Точно невідомо, як саме вибирали між Альбіном і Лукуллом. Німецький дослідник Р. Сімон припустив, що право вибору було надане самим консулам. Вони могли кинути жереб або прийти до угоди; зрештою Ближня Іспанія дісталася Луцію Ліцинію^[12]. Консули почали разом набирати нову провінційну армію і постали перед труднощами: римляни знали про хоробрість кельтіберів і їх численні перемоги, тому усіма способами уникали військового набору^[13][14]. За словами Полібія, «молодь ухилялася від військової служби під такими приводами, які соромно було б назвати, непристойно перевіряти та неможливо спростовувати»; навіть штат військових трибунів був укомплектований не повністю, хоча зазвичай на кожне місце було кілька претендентів^[13].

У цій ситуації до Альбіна і його колеги виникли додаткові претензії: їх звинуватили в тому, що вони з пристрастю розподіляють мобілізованих, свідомо обираючи для деяких більш легкі місця служби^[15]. Звинувачення підтримали народні трибуни, які навіть на час заарештували консулів^[16]. Виходом з цієї кризи стало рішення про розподіл рекрутів по театрах військових дій за допомогою жеребкування^[17]. Набрати офіцерів допомогло втручання молодого патриція, тоді ще тільки квесторія (колишнього квестора), Публія Корнелія Сципіона Еміліана. Цей нобіль заявив, що готовий вирушити в Іспанію як легат або військовий трибун, і його приклад доброчинно вплинув на аристократичну молодь^[18].

У 146 році до н. е. Авл Постумій був одним з легатів в армії Луція Муммія, який вирушив на війну з Ахейським союзом^[19]. Відомо, що на його честь були споруджені статуї на Істмі та в Дельфах^[20].

Полібій називає Авла Постумія «людиною порожньою, балакучою і найбільшим самохвалом». За словами грецького історика, Альбін «з ранньої юності захоплювався… еллінською освітою і мовою і переступав в цьому відношенні усяку міру; з його вини стали ставитися вороже до захоплення еллінством, яке створювало невдоволення у середовищі найбільш іменитих римлян старшого покоління»^[21]. Через його еллінофільство, Авла Постумія висміював поет Гай Луцилій^[22].

Авл Постумій займався літературою: він написав «Аннали» і поему (ймовірно про прибуття Енея до Італії). Ці твори були написані грецькою мовою, і в передмові автор просив читачів проявити поблажливість до можливих недоліків його мови та стилю^[21]. У зв'язку з цим Марк Порцій Катон їдко помічав, що ніхто не змушував Альбіна писати, а тому нерозумно просити про поблажливість^[21]. Але дослідники відзначають, що «для Альбіна, мабуть, важливішою була думка по-грецьки освіченого суспільства, ніж вирок „селюків“»^[23] і що як Катон, так і Полібій відчували до Авла Постумія особисту неприязнь. Більш пізні й неупереджені автори високо оцінювали праці Альбіна^[24]. Марк Тулій Цицерон називав Авла Постумія людиною освіченою і красномовною^[25].

З написаного Альбіном не збереглося жодного рядка. Міхаель фон Альбрехт назвав це «повчальним прикладом загибелі літературного твору через однобічність традиції»^[26].

• Аппіан. Римська історія.
• Тіт Лівій. Історія від заснування міста.
• Павло Оросій. Історія проти язичників.
• Полібій. Загальна історія.
• Марк Тулій Цицерон. Брут, або коротка історія римської риторики.
• Капітолійські фасти.

• Альбрехт М. История римской литературы : [рос.]. — Москва : Греко-латинский кабинет, 2002. — Т. I. — 704 с. — ISBN 5-87245-092-3.
• Короленков А. Марк Клавдий Марцелл и окончание первого этапа нумантинской войны : [рос.] // Античный мир и археология. — 2013. — № 13. — С. 88—99. — ISBN 0320-961X.
• Симон Г. Войны Рима в Испании : [рос.]. — Москва : Гуманитарная академия, 2008. — 288 с. — ISBN 978-5-93762-023-1.
• Трухина Н. Политика и политики «золотого века» Римской республики : [рос.]. — Москва : Издательство МГУ, 1986. — 184 с.
• Утченко С. Идейно-политическая борьба в Риме накануне падения Республики : [рос.]. — Москва : Издательство Академии Наук СССР, 1952. — 304 с.
• Robert Broughton. Magistrates of the Roman Republic : [англ.]. — New York, 1951. — Vol. I. — P. 600.
• Münzer F.^[de]. Postumius // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft : [нім.]. — 1953. — Bd. XXII, 1. — Kol. 891—893.
• Münzer F. Postumius 31 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft : [нім.]. — 1953. — Bd. XXII, 1. — Kol. 902—908.

• Авл Постумій Альбін (консул 151 року до н. е.). (у Smith's Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology.)(англ.)