G-фактор

g-фа́ктор — множник, який пов'язує між собою гіромагнітне співвідношення частинки із класичним значенням гіромагнітного співвідношення:

γ = g γ 0 {\displaystyle \gamma =g\gamma _{0}} .

Для класичної частинки g-фактор дорівнює 1, для вільних квантових частинок з спіном ½, це значення дорівнює 2, для реальних частинок експериментально визначене значення g-фактора може відрізнятися як від 1 так і від 2, і є однією з характеристик частинки.

g-фактор електрона

Рівняння Дірака, яке описує квантовий електрон, дає для g-фактора значення −2. Однак, експериментальні дослідження, які провели в 1947 Полікарп Куш і Фолі виявили, що g-фактор електрона відрізняється від двійки. Пояснення цьому дав Джуліан Швінгер в рамках квантової електродинаміки. Відмінність зумовлена взаємодією електрона з віртуальними фотонами. Теоретичне значення величини

a = | | g | 2 | 2 = 1 2 ( α π ) 0 , 328479 ( α π ) 2 + 1 , 29 ( α π ) 3 {\displaystyle a={\frac {||g|-2|}{2}}={\frac {1}{2}}\left({\frac {\alpha }{\pi }}\right)-0,328479\left({\frac {\alpha }{\pi }}\right)^{2}+1,29\left({\frac {\alpha }{\pi }}\right)^{3}} ,

де α {\displaystyle \alpha }  — стала тонкої структури. Це значення узгоджується з експериментальним з точністю до 10-6.

У 1955 Полікарп Куш отримав Нобелівську премію з фізики за точне вимірювання магнітного моменту електрона, а, отже, g-фактора.

g-фактори інших частинок

g-фактор іншого лептона, мюона майже не відрізняється від g-фактора електрона, оскільки також зумовлений електромагнітною взаємодією. g-фактори адронів значно відрізняються від теоретичних значень, оскільки в їхньому формуванні беруть участь віртуальні частинки, що переносять сильну взаємодію.

g-фактори різних частинок

Елементарна частинка g-фактор Похибка
Електрон g e {\displaystyle g_{\mathrm {e} }} −2,0023193043622 0,0000000000015
Нейтрон g n {\displaystyle g_{\mathrm {n} }} −3,82608545 0,00000090
Протон g p {\displaystyle g_{\mathrm {p} }} 5,585694713 0,000000046
Мюон g μ {\displaystyle g_{\mu }} −2,0023318414 0,0000000012
Значення приведені на сайті NIST[1]

Див. також

Джерела

  • Фрауэнфельдер Г., Хенли Э. Субатомная физика. — М. : Мир, 1979. — 736 с.

Примітки

  1. Сторінка NIST. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 28 вересня 2010.