2С23 «Нона-СВК»

2С23 «Нона-СВК»
«Нона-СВК» в парку «Патріот»
Тип	самохідна артилерійська установка
Походження	СРСР,  Росія
Історія використання
На озброєнні	з 1991
Оператори	Росія  Венесуела
Війни	Війна на сході України
Історія виробництва
Розробник	СРСР ЦНДІ «Буревісник»
Виготовлення	1981-1991
Характеристики
Довжина	7730
Ширина	2900
Висота	3075
Калібр	120-мм 2А60
Підвищення	−4…+80°
Траверс	−35…+35°
Темп вогню	8—10
Дальність вогню
Ефективна	0,04…12,8
Приціл	1П8, 1П30, ТКН-3А
Другорядне озброєння	1 × 7,62-мм ПКТ
Двигун	дизельний, КамАЗ 7403 260
Питома потужність	19,1
Підвіска	індивідуальна торсіонна 8x8 тиск на ґрунт: 2,3—3,7
Дорожній просвіт	475
Швидкість	шосе: 80 бездоріжжя: 10 на плаву
Прохідність	підйом: 30° стінка: 0,5 рів: 2 брід: плаває
2С23 «Нона-СВК» у Вікісховищі

2С23 «Нона-СВК» — російська батальйонна самохідна артилерійська установка, основною зброєю якої є міномет-гармата калібру 120 мм.

Розроблена в конструкторському бюро Пермського машинобудівного заводу імені Леніна під науковим керівництвом климовського Центрального науково-дослідного інституту точного машинобудування і горьковского Центрального науково-дослідного інституту «Буревісник» на базі шасі плаваючого колісного бронетранспортера БТР-80. САУ 2С23 «Нона-СВК» призначена для ураження живої сили, артилерійських і мінометних батарей, ракетних установок, броньованих цілей, вогневих засобів та пунктів управління. Здатна вести прицільний вогонь без попередньої підготовки з закритих позицій і прямим наведенням. Можлива стрільба всіма видами 120-мм мін російського і закордонного виробництва.

•  СРСР — перейшли до Росії
•  Росія:
  • Сухопутні війська Росії — 30 одиниць 2С23, станом на 2016 рік^[1]
  • Морська піхота Росії — 12 одиниць 2С23, станом на 2016 рік^[2]
•  Венесуела — 13 одиниць 2С23, станом на 2016 рік^[3]. 18 2С23 поставлено з Росії в період з 2011 по 2012 рік.^[4]
•  Україна — 9 одиниць (включаючи 8 трофейних) 2С23.^[5][6][7]

Вперше САУ «Нона-СВК» були використані під час Першої чеченської кампанії, де ними підсилювались мотострілецькі батальйони. Разом з полковою і дивізійною артилерією зазвичай використовувались для придушення та знищення вогневих точок чеченських підрозділів, що були облаштовані в міській забудові^[8].

Під час конфлікту на Донбасі як мінімум 5 одиниць САУ «Нона-СВК» були помічені на кордоні з Україною в Новошахтинську^{[9][10][11][12][13]}. Восени 2014 року САУ «Нона-СВК» спостерігалися в контрольованому на той час проросійськими формуваннями Луганську^[14][15], поряд із військовослужбовцями 61-ї бригади морської піхоти РФ.

27 березня 2022 року російські загарбники кинули свій міномет 2С23 «Нона-СВК»^[16][17].

В результаті наступу на початку вересня 2022 року в районі Ізюма на Харківщині, українська армія поповнилася сотнями одиниць трофейної російської техніки. Зокрема великою кількістю 152-мм самохідних артустановок «Мста-С», причому модернізованих, та навіть 120-мм самохідний міномет «Нона-СВК»^[18].

В лютому 2023 року стало відомо, що українські військові застосовують американські 120-мм міни M1101 для стрільби з трофейних причіпних гаубиць 2Б16 «Нона-К» та самохідних мінометів 2С23 «Нона-СВК»^[19].

• M1129 Stryker
• 120 мм гармата Rheinmetall
• 120-мм міномет GrW 42
• 120-мм полковий міномет зразка 1943 року
• М120-15 «Молот»

• Михайло Жирохов (26 лютого 2018). Єдина і неповторна – САУ 2С23 «Нона-СВК». http://uprom.info/. Національний промисловий портал. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 26 лютого 2018.